От знаєте, є така штука як "пост серіальний синдром" - це коли ти закінчуєш дивитись серіал (а в моєму випадку іноді і фільм, читати книгу або проходити гру) і в тебе стається приступ досить сильної такої депресії. Ти не хочеш розставатися з персонажами, хочеш щоб ця історія продовжилась і не закінчувалась. Хочеш знати - а що стане з твоїми улюбленими героями далі?

Ось таке в мене сталось і з цією грою, яку я пройшов за 17 годин та закохався у Макс та Хлою. Почав я грати ще в 2017-му році, пройшов 1 акт та закинув, так як не дуже зайшло мені. Але ж якби я знав тоді які мене чекають круті повороти в сюжеті...

Отже, перші 2 епізоди нам розказують історію про двух подруг які являються не такими як усі. Макс та Хлоя у пошуках Рейчел Ембер. В той час я думав що історія на цьому і буде концентруватись до самого кінця...

Так я і думав до поки не настав кінець 3-го епізоду, коли Макс, випадково, відмотає час на 5 років назад, перепише таймлайн і повністю змінить сучасне. Але ж... нічого не буває просто так. Спробуєш змінити минуле - наробиш ще більше помилок. Тому Макс довелось знову повертатись на 5 років назад у минуле і виправляти таймлайн так як воно і має бути. Саме на цьому цьому моменті я і зрозумів, що у 2017-му році я не докопався до золотої жили буквально 2 сантиметра і закинув прохождення. Після цього моменту я вже не міг відлипнути від екрана і проходив гру на одному подиху. Кожного разу коли доводилось зупиняти проходження і займатись іншими справами я весь час думав - а що ж буде далі?

Вдруге я сидів з відкритою щелепою коли вияснилось, що вчитель мистецтва та фотографії у академії, де вчиться Макс, Марк Джефферсон являється помішаним на фотознімках психопатом. Адже на своїх фото він прагне зафіксувати момент невинності своєї жертви, після чого він її вбиває. Марк застрелює Хлою та викрадає Макс для фотосесії, після чого планує вбити і її теж. І Макс, сидячи зв'язаною знову приходиться ламати таймлайн, аби спасти своє життя та життя Хлої.

Що можна сказати на рахунок кінцівки? Вона була досить очікуваною для мене, адже все почалось в той момент, коли Макс врятувала Хлою в жіночому туалеті. Адже найменша зміна минулого може призвести до катастрофічних наслідків у майбутньому. Так званий ефект метелика.

Якщо ви дочитали до цього моменту, то хочу подякувати Вам за те що вирішили витрати свій час на читання моєї гори тексту. Не можу назвати це повноцінним оглядом, просто вирішив висказати свої емоції та думки на рахунок цієї гри. Я вважаю - є ігри які проходиш і забуваєш про них через декілька днів чи тижнів. А є ігри, які займають свій куточок в твоєму серці і в твоїй пам'яті та залишаються там назавжди. І навіть, через 10 років ти будеш з теплотою згадувати світ, персонажів та сюжет, будеш перепроходити гру та отримувати ті самі емоції як і в перше проходження. Саме такою для мене і стала Life is Strange.