Розповідати, що з себе представляють ігри серії Souls й наскільки вони є складними у проходженні немає сенсу, бо вони вже стали феноменом ігрової індустрії та вплинули на неї такою мірою, що породили окремий піджанр soulslike.

Dark Souls III — це остання частина трилогії, а також кульмінація усієї творчості FromSoftware та особисто Хідетаки Міядзакі на момент виходу. А це означало, що вона була зобов'язана стати найкращою у трилогії й максимально яскраво проявитися перед останнім прощанням. На велике щастя, у неї все вийшло, це найбільш досконала в кожному аспекті частина, котра не привносить кардинальніх змін до своєї формули, усього лише відточуючи те, в чому вона була найбільш сильною (інакше це був би не той самий Dark Souls).

Dark Souls III увібрав у собі все найвдаліше, що було в Demon's Souls, Dark Souls I-II та Bloodborne, ні з чим особливо не експериментуючи, тому тут найбільш збалансований та відточений геймплей. Багато хто вважає, що геймплей тут став легше, проте це не так — гра лишилася такою ж пекельно складною, просто цього разу вона позбулася усіх зайвих баластів, стала більш зручною, чесною й справедливою для гравця. Головною відмінністю від минулих частин тут стала бойова система, котра пішла шляхом золотої середини між Dark Souls та Bloodborne: вона стала набагато швидшою й жорсткішою, майже як в ВВ, але при цьому зберегла важкість та почуття ваги, як в DS. В іншому ж геймплей все такий ж фірмовий й неймовірний захоплюючий, як раніше, але при цьому практично що без недоліків у рамках своєї геймдизайнерської формули.

Впевнений рух вперед було зроблено не лише відносно геймплею, але й інших аспектів. Наприклад, візуально гра виглядає просто розкішно, незважаючи на технічну недосконалість, оскільки художники й дизайнери зробили воістину колосальну роботу — вони приділили великої уваги кожному елементу, якого можна було лише торкнутися, тому в грі усе виглядає неймовірно стильним і продуманим до найменших дрібниць: від ворогів, спорядження та ефектів до пейзажів, босів та навіть інтерфейсу.

Особливо відзначити хочеться тутешний світ: нехай він і не відкритий, але локації тут вражають своїми розмірами та складністю, до того ж вони страшенно атмосферні та деталізовані настільки, наскільки це можливо технічно. До речі, хвалити світ хочеться не тільки у плані атмосфери й опрацьованості, але й як єдиний фентезійний всесвіт.

Оскільки сюжету як такого тут немає, картинку світу та його історію можна збирати по шматкам, вивчаючи оточення, босів та усю навколишню живність, а також предмети та їх опис, внаслідок чого будується бачення лору. І хоча лор цей, по суті, продовжує минулі частини, вивчати його вкрай цікаво, бо тут глибоко опрацьовали навіть міфологію. Тож, нехай звичного сюжету немає, місцева оповідь працює на концепт стовідсотково, настільки, що можна сказати, що сама історія тут є, причому з драматичними нотками й філософським підтекстом, просто розповідається вона дуже своєрідно, як ніде більше.

В цілому, якщо дивитися на Dark Souls III через призму відчуття та художню цінність, яку вона передає, то її набагато більше хочеться вважати повноцінним художнім твором у жанрі фентезі, але у форматі відеогри, аніж розважальним продуктом. За рахунок своїх переваг вона назавжди стала еталоном темного фентезі, на яке рівнялися й рівнятимуться інші розробники. Бо дійсно ж, якщо так поміркувати, це реально витвір інтерактивного мистецтва: боси, їхня історія та сцени з ними — шедевр, музика — глибока й трагічна, а локації та всесвіт — є зразковими з художнього боку, бо з точки зору унікальності градус темного фентезі ще й викручено на максимум: світ вже мертвий і схожий ледь не на подобу фентезійного постапокаліпсису, в якій ще дуже ненав'язливо та гармонійно змішані елементи темної готики, злої казки, європейського середньовіччя, а також християнської та вікторіанської тематики, що зрештою дало грі більшої глибини та дозволило її в повній мірі вважати справжнім інтерактивним художнім твором.

Як наслідок, це найбільш цілісна, опрацьована та досконала частина Dark Souls за усіма параметрами, до того ж вона є найбільш сучасною серед них. Її можна і навіть хочеться рекомендувати кожному геймеру. Це ідеальна крапка, після якої рухатися далі нікуди, а також грандіозний фінал трилогії.

Оцінки:

Геймплей: 10/10
Графіка: 9.5/10
Сюжет: 8/10
Звук й музика: 9+/10
Керування: 7.5/10
Атмосфера: 10/10
Оптимізація: 10/10
Локалізація (російська; текст): 8.5/10

Загальна оцінка: 9.5/10

Вердикт: ліпша частина серії Souls та одна з кращих ігор 2016 року, а також еталон фентезійного відеоігрового твору.

P. S. Міядзакі-сан й FromSoftware, величезна вам вдяка за таке завершення, але, будь ласка, не повертайтесь до серії, не псуйте ідеальний момент та продовжуйте рухатися далі, що у вас й так прекрасно виходить (Bloodborne, Sekiro, Elden Ring тощо).

Розповідати, що з себе представляють ігри серії Souls й наскільки вони є складними у проходженні немає сенсу, бо вони вже стали феноменом ігрової індустрії та вплинули на неї такою мірою, що породили окремий піджанр soulslike. Dark Souls III — це остання частина трилогії, а також кульмінація усієї творчості FromSoftware та особисто Хідетаки Міядзакі на момент виходу. А це означало, що вона була зобов'язана стати найкращою у трилогії й максимально яскраво проявитися перед останнім прощанням. На велике щастя, у неї все вийшло, це найбільш досконала в кожному аспекті частина, котра не привносить кардинальніх змін до своєї формули, усього лише відточуючи те, в чому вона була найбільш сильною (інакше це був би не той самий Dark Souls). Dark Souls III увібрав у собі все найвдаліше, що було в Demon's Souls, Dark Souls I-II та Bloodborne, ні з чим особливо не експериментуючи, тому тут найбільш збалансований та відточений геймплей. Багато хто вважає, що геймплей тут став легше, проте це не так — гра лишилася такою ж пекельно складною, просто цього разу вона позбулася усіх зайвих баластів, стала більш зручною, чесною й справедливою для гравця. Головною відмінністю від минулих частин тут стала бойова система, котра пішла шляхом золотої середини між Dark Souls та Bloodborne: вона стала набагато швидшою й жорсткішою, майже як в ВВ, але при цьому зберегла важкість та почуття ваги, як в DS. В іншому ж геймплей все такий ж фірмовий й неймовірний захоплюючий, як раніше, але при цьому практично що без недоліків у рамках своєї геймдизайнерської формули. Впевнений рух вперед було зроблено не лише відносно геймплею, але й інших аспектів. Наприклад, візуально гра виглядає просто розкішно, незважаючи на технічну недосконалість, оскільки художники й дизайнери зробили воістину колосальну роботу — вони приділили великої уваги кожному елементу, якого можна було лише торкнутися, тому в грі усе виглядає неймовірно стильним і продуманим до найменших дрібниць: від ворогів, спорядження та ефектів до пейзажів, босів та навіть інтерфейсу. Особливо відзначити хочеться тутешний світ: нехай він і не відкритий, але локації тут вражають своїми розмірами та складністю, до того ж вони страшенно атмосферні та деталізовані настільки, наскільки це можливо технічно. До речі, хвалити світ хочеться не тільки у плані атмосфери й опрацьованості, але й як єдиний фентезійний всесвіт. Оскільки сюжету як такого тут немає, картинку світу та його історію можна збирати по шматкам, вивчаючи оточення, босів та усю навколишню живність, а також предмети та їх опис, внаслідок чого будується бачення лору. І хоча лор цей, по суті, продовжує минулі частини, вивчати його вкрай цікаво, бо тут глибоко опрацьовали навіть міфологію. Тож, нехай звичного сюжету немає, місцева оповідь працює на концепт стовідсотково, настільки, що можна сказати, що сама історія тут є, причому з драматичними нотками й філософським підтекстом, просто розповідається вона дуже своєрідно, як ніде більше. В цілому, якщо дивитися на Dark Souls III через призму відчуття та художню цінність, яку вона передає, то її набагато більше хочеться вважати повноцінним художнім твором у жанрі фентезі, але у форматі відеогри, аніж розважальним продуктом. За рахунок своїх переваг вона назавжди стала еталоном темного фентезі, на яке рівнялися й рівнятимуться інші розробники. Бо дійсно ж, якщо так поміркувати, це реально витвір інтерактивного мистецтва: боси, їхня історія та сцени з ними — шедевр, музика — глибока й трагічна, а локації та всесвіт — є зразковими з художнього боку, бо з точки зору унікальності градус темного фентезі ще й викручено на максимум: світ вже мертвий і схожий ледь не на подобу фентезійного постапокаліпсису, в якій ще дуже ненав'язливо та гармонійно змішані елементи темної готики, злої казки, європейського середньовіччя, а також християнської та вікторіанської тематики, що зрештою дало грі більшої глибини та дозволило її в повній мірі вважати справжнім інтерактивним художнім твором. Як наслідок, це найбільш цілісна, опрацьована та досконала частина Dark Souls за усіма параметрами, до того ж вона є найбільш сучасною серед них. Її можна і навіть хочеться рекомендувати кожному геймеру. Це ідеальна крапка, після якої рухатися далі нікуди, а також грандіозний фінал трилогії. Оцінки: Геймплей: 10/10 Графіка: 9.5/10 Сюжет: 8/10 Звук й музика: 9+/10 Керування: 7.5/10 Атмосфера: 10/10 Оптимізація: 10/10 Локалізація (російська; текст): 8.5/10 Загальна оцінка: 9.5/10 Вердикт: ліпша частина серії Souls та одна з кращих ігор 2016 року, а також еталон фентезійного відеоігрового твору. P. S. Міядзакі-сан й FromSoftware, величезна вам вдяка за таке завершення, але, будь ласка, не повертайтесь до серії, не псуйте ідеальний момент та продовжуйте рухатися далі, що у вас й так прекрасно виходить (Bloodborne, Sekiro, Elden Ring тощо).