Max Gerald 最近的评测

Чудовий взірець стрілянки від першої особи. Багатий на розлогі локації, де можна як учинити пальбу по-македонськи, так і зарубати нацистів тихою сапою. Видовищний, проте не сповзає до рівня цирку з конями а-ля Call of Duty, де все гримить і гупає безперестанку. На премію за "Найкращий сюжет" не претендує, зате блискуче змальовує сетинг повоєнних реалій, де перемогу здобув Третій Райх. А ще The New Order – це вельми вдалий приклад того, як саме потрібно відроджувати класичні франшизи. Пошана студії MachineGames за те, що майстерно повернула Бі-Джея Бласковича на всі нові платформи.

8/10

Збірник містить 6 ігор за мотивами культових мультсеріалів Disney, як-от "Качині історії", "Чіп і Дейл", "Темний Плащ" і "Дива на обертасах". Надає змогу налаштувати керування та фільтр, для фанатів speedrun'у є режими з таймером і загальним рейтингом. І на десерт – альбоми з саундтреками, а також ціла добірка ескізів, постерів і сканів обкладинок з архіву Capcom.

Раджу колекцію всім, хто мав у дитинстві ту саму приставку NES (Dendy). Для ностальгійного вечора чи гонитви за "платиною" – те, що треба. Зумери, проходьте повз. (Хіба що вам не лячно розпізнати за горою пікселів шедеври...)

Здавалося б, ось ідейна послідовниця Resident Evil 4, хіба що акценти вже остаточно змістили з пазлів на боївку. Графіка варта овацій: до того майстерно попрацювали з фільтром і шейдерами, що кожна вилазка надвір дарує естетичну втіху – африканський антураж грі дуже пасує. Чесно, у свої найкращі моменти п'ята "Оселя зла" здатна дарувати фантастичні емоції, нарівні зі своєю культовою попередницею.

Утім, враження суттєво попсували два моменти. По-перше, Capcom явно перестаралися з босами: вони тут необґрунтовано витривалі, а сутички з ними – вкрай неінтуїтивні й затягнуті. Настільки, що в третьому акті вся ця біганина від ворогів уже відверто дратує. По-друге, кампанія заточена суто під кооператив. Нема з ким грати? Тоді готуйтеся зненавидіти Шеву – штучний інтелект у грі маразматично тупий.

Гравця нерідко жбурляють у ситуації, де командна робота є обов'язковою для перемоги – але годі сподіватися на бойову подругу! В одиночній грі напарниця Кріса лізтиме під кулі, ігноруватиме вміст інвентаря й стоятиме стовпом, поки героя шматує черговий бос. І що ближче до "ґранд-фіналу" з Вескером, то більше нервів сотає черговий провал місії через недолугий AI Шеви.

Серйозно, проходьте з другом – Resident Evil 5 НЕ ПРИСТОСОВАНА для гри в соло. І це було хибне рішення, яке й закинуло проєкт у розряд "найгіршої з найкращих" пригод франшизи.

Спершу це все видається типовим "бойовиком на вечір" – тим паче, кампанію справді можна осилити за 6 годин. В очі одразу впадає відмінна подача: стильні титри накладаються на якісно зрежисовані сцени в антуражі знекровленого Дубаю. Навіть за теперішніми лекалами візуал чудово зберігся.

З іншого боку, на кожному кроці стирчать милиці PS3: коридорні локації, мляве керування, і загалом ігролад не спонукає до активних забігів. Чи не кожна спроба продертися крізь скриптові бойовища завершується провалом місії – лише й доводиться стирчати за укриттями.

Та бере Spec Ops: The Line іншим, нетиповим для шутерів. Це не просто балада про жвавих солдатів, а ціла історія, де переплітаються сіра мораль і ПТСР. Нічого видатного сюжет не пропонує – зате дає змогу прожити жахи війни у шкурах вояків, які опинилися в пеклі посеред пустелі.

Авжеж, потенціал недокрутили, одначе гра явно не заслужила свого комерційного фіаско. 2K вчинили б дуже мудро, якби дали проєктові другий шанс – принаймні усі ці хмарочоси й піщані бурі на залізі нового покоління виглядали б шикарно. Та, вочевидь, не судилося...

Винахідлива спроба втулити механіки Rockstar в учнівський сетинг. Каркас ідентичний: відкритий світ і низка завдань, розкиданих по ньому. Та все це – в декораціях інтернату, з можливістю ходити на уроки та виборювати авторитет серед місцевих тусовок. Підручними засобами, просто кулаками, чи саморобними гарматами – воля ваша. Словом, дебоширити за хулігана Джонні Гопкінса надзвичайно приємно, а з плином сюжету його баталія за чин "короля школи" розгортається на ціле місто.

На жаль, гра не надто лояльна до нового гравця: у разі провалу місії доведеться заново вирушати на точку зустрічі, а зберігатися можна лише у відведених локаціях. З огляду на те, що Scholarship Edition через раз вилітає на нових системах, подібні умовності можуть добряче висотати нерви. Та й ігроладу подекуди бракує шліфування. Утім, якщо заплющити очі на шви, Bully – однозначна "класика жанру" і заслуговує на сиквел.

Головна новинка року могла обернутися повною нездарою ‒ але теперішні автори мов гуртом обпилися зілля удачі. Їхня Hogwarts Legacy ‒ не просто наживка для фанатів, яка нахабно паразитує на струнах ностальгії. Це й справді якісна RPG, де чи не кожний гравець застрягне на силу-силенну годин.

ВІДІРВАТИСЯ НЕМОЖЛИВО ‒ такого потужного ефекту досягнуто завдяки грамотній побудові. Щогодини Hogwarts Legacy дивує та навчає нового: ви побуваєте на численних уроках, відшліфуєте чари на дуелях, осідлаєте мітлу та обнишпорите все, що впаде вам в очі під час мандрівок школою. Культовий палац звели на славу: у лабіринті холів, кабінетів і мостів загубитися в пошуках чергової загадки ‒ раз плюнути. Та якщо ви наївно гадали, що альма-матер Гаррі Поттера є головним театром подій ‒ потримайте моє маслопиво.

Гоґвортс ‒ лише вершечок пирога. Гра відпускає вас у цілий світ, любовно відтворений з рукописів Джоан Роулінг. Окрім велетенського замку, навідатися можна в усі ключові локації. Відьмацьке селище Гоґсмід, повне крамниць на кожен смак. Заборонений ліс, битком набитий усілякими чарівними тварюками. Різноманітні данжі, печери та інші точки активності, де вороги чатують скрині з нагородами. І ще багацько поселень чаклунів навколо замку ‒ туди без мітли не дістанешся. Але воно того варте.

Сюжет, хоч і не без омажів на сімку книжок, інтригує завдяки гідному зануренню в процес. Щедре налаштування дозволяє на "ура" вжитися в мантію головного героя, а добротне озвучення з мелодійними британськими акцентами чудово доповнює діалоги. Дещо кострубатою видається хіба боївка ‒ але її цілком успішно рятує багатий арсенал видовищних заклять. За графіку ‒ окрема шана. Навіть на низьких параметрах вас неодмінно зачарує мальовничий стиль Hogwarts Legacy...

Дива трапляються з тими, хто в них вірить. І студії Avalanche Software таки вдалося створити своє. Неймовірний результат, вартий 12 років очікувань. Дякую.

8/10

Хитросплетений, динамічний, візуально досконалий шедевр, приправлений на диво гострими діалогами. Відшліфований настільки, що майже бездоганно виглядає та керується навіть 11 років по тому, як вийшов. Без іронії: Portal 2 – це взірець не лише для головоломок, а й усієї ігрової індустрії.

Трилогія на віки. Хочеться стерти собі пам'ять, аби повернути той перший захват від неї. І пощастило тим, хто не застав Mass Effect раніше – матимуть вичерпні та незамилені враження. Я з того самого табору: не грав на релізі, не відав про "світлофор" – тому для мене перші 100 годин пронеслися на одному диханні.

Mass Effect – епічна міжгалактична подорож, де в пам'яті закарбується кожна планета, яку відвідає Шепард. Ви неодмінно прийдете в екстаз, коли вперше побачите Цитадель – і ще не одну годину вивчатимете всі її райони. Та чи не найбільша насолода – це просто блукати закутками корабля, аби вчергове поспілкуватися з екіпажем. За три частини "Нормандія" стане вам другою домівкою, а Ліара, Ґаррус, Талі, Мордин – друзями, яких не закортить полишати після титрів.

Саме лор, сюжет і діалоги – це те, з чим Bioware упоралась віртуозно. Та як RPG-бойовик трилогія теж чудово розважає. Навіть душні "зачистки" побічних планет у першій частині – лише нагода перевести подих між динамічними сюжетними рівнями. А в триквелі автори й поготів відточили кожну перестрілку. До речі, не останню роль відіграє клас, що його вибирає гравець на початку. Після декількох проб раджу штурмовика чи адепта: саме так розкриється родзинка ігроладу – біотика.

Словом, світ Mass Effect по-справжньому запав мені в душу. І я гаряче рекомендую цю трилогію кожному, хто її свого часу оминув – це буде незабутній політ.

Легендарна головоломка від Valve. Досі здатна розважити й кинути виклик мізкам. Та головний секрет успіху – це антураж. Балакучі турелі, Куб-компаньйон і вишенька на торті – в'їдлива маніячка GLaDOS.

9/10

Непогана післямова до сиквелу, який обрубали на півслові. Та суб'єктивно Episode 1 – це самоповтор. Знов одноманітна Цитадель, хоча тепер і з пазлами, що передують Portal. Удруге вуличні бої в уже вторинних декораціях Сіті-17. Ще й власна війна з ліхтариком, чий заряд наглухо прикутий до шкали витривалості.

Єдина розрада – Алікс. Додати напарницю, що завжди перебуває пліч-о-пліч із Гордоном та живо реагує на все, що діється навколо – це чудова знахідка Valve.

7/10