https://www.youtube.com/watch?v=3AGfuXOopzQ
Новая радість світу ся з’явила,
Пречиста Діва Сина породила.

Во Вифлеємі-місті вельми рано
Витати Пана пастирям сказано.

Звізда услугу тую відправляла,
Царів із сходу к Ньому провожала.

Принесли Йому ладан, миро, злато,
Взяли заплату небесную за то.

Ірод лукавий з того засмутився,
Що Цар предвічний на світ народився.

Казав жовнірам повсюди шукати,
В пень отрочата дволітні стинати.

А Йосиф старець Марію піймає
І до Єгипту з Христом утікає.

Нехай же Ірод вічно погибає!
Наш Цар роджений всіх нас потішає.

Ми нині при Нім радо веселімся,
Рождеству Його низько поклонімся.

Щоби нам зволив щасливий вік дати
І з Ним по смерти в небі царствувати.

Змогли прочитати заголовок? Вітаю, у вас сталеві нерви.

Філологія є традиційно одним з найпоширеніших виборів абітурієнтів. Більше 30 тис. вступників на рік. Демографія свідчить, що її обирають переважно дівчата. І що вони всі роблять? Демографія також вказує на низьку народжуваність, отже, вони не навчають власних дітей, а займаються чимось іншим.

Мабуть, пишуть словники новотворів? Так, пишуть. Беруть слова іншомовного походження, додають до них суфікси і закінчення для творення іменників жіночого роду, що позначають професію. Проблема в тому, що цьому способу творення щонайменше стільки ж років, скільки й самій мові. Тобто вони заново винаходять велосипед і прикріплюють його до автівки, яку потрібно переробити (перезібрати) або просто залити пального (тобто згадати застрарілі слова і вдихнути в них нове життя). Геніально.

Можливо, вони пишуть книги? Так, авжеж пишуть. За грантові кошти виконують замовлення грантодавців. Якщо заполітизованість роману під назвою «Інклюзія» немає сенсу навіть обговорювати, бо художня цінність від нього, як від божевільного марення часів соціалістичного реалізму, то книги для молодих дівчат насторожують. Процитую уривок опису однієї з них: «Не обов’язково вміти шити чи куховарити, а ось знати, як діяти у випадку аб’юзивних стосунків, як розпізнати небезпечні ситуації й правильно їх вирішувати, усвідомлювати свої права й особисті кордони — необхідно задля збереження свого фізичного та психічного здоров’я». Я продовжу думку далі: не обов’язково взагалі щось вміти, не обов’язково батькам виховувати своїх дітей, не обов’язково навіть думати. Достатньо купити книгу автора, який не має фахових знань ні в медицині, ні в психології зокрема, ні в праві, і сліпо вірити, подекуди в конспіративні теорії змови про «злий патріархат чоловіків», а там «тренд» покаже шлях. Але куди той шлях поведе…

У світі спостерігається зростання кількості людей з психічними розладами разом з… чисельністю дипломованих психотерапевтів. А в українській мові до кожного нового запозичення з англійської завжди знайдеться декілька нових філологів. Чудасія. А якщо зменшити чисельність психологів і лінгвістів, либонь, душевні проблеми й англіцизми відступлять теж?

Мені щойно закортіло йти в ногу з прогресом. Як щодо відмови від чоловічого і жіночого родів іменників, чоловічий прирівняти до середнього? Тоді замість «філологині» вживати «філолог, що менструює». Агов, філологи, які менструюють і не менструюють, коли відбудеться заміна англіцизмів на українські новотвори? Прогрес — це ризик, чому «прогресивні» бояться ризикувати зі словами, які є досить молодими навіть для мов, з яких вони походять. Чи як завжди «злі патріархальні традиціоналісти» візьмуть відповідальність на себе і почнуть зачищати Авгієві стайні?

Пояснення слів із заголовку:
Крінж — зустрічав досить часто, думав, що означає «не смішно», «щулитись», але це також підлабузництво, плазування. Торопіти.
Блекаут — чорний геть. Також москалів геть. А це звичайне знеструплення, знеживлення, потемніння, затемнення. Пітьма.
Аб’юз — коли на сватаннях дали гарбуз. Не вже так складно сказати «зловживання» чи «знущання»? Хіба коли мозок «аб’юзнутий» пропагандою.

На цьому годі цього вульгарного сарказму, критики і земної суєти. Тримайте Стуса:
https://www.youtube.com/watch?v=W0L98YhuVTk
Безсонної ночі

Думи визбираю, мов зерня,
Ніби стернями колоски.
Колять сльози. Колючі сльози.
Остюками – в очах.

Ніч протовпиться, як п’яниця,
по кімнаті, по стінах шастає.
І мовчить, і мовчить. Домовий
так ходив би. Мовчав би.

За вікном гуркотять літаки,
ніби відьми – на шабаш.
Понад дахами,
понад затихлими,
понад притахлим Києвом – гуркотять.

Емігрантом. Їй-богу. Ліжко.
І на ковдрі – од вікон – грати.
І подушка моя скуйовджена,
і скуйовджена голова.

Що ви ловите, телевізорні
Збожеволілі антени – погорільці?
Що ви ловите – запалим ротом –
комини почорнілі?

Вам повітря забракло? Диму?
Розум спертий, як спирт, горить?
Другу ніч уже, другу – не спиться.
Жовкнуть у вікні ліхтарі.

XI.1964

Рідна мова відіграє унікальну роль у становленні особистості людини. Як найважливіший засіб людського спілкування, пізнання дійсності, мова слугує основним каналом прилучення людини до цінностей духовної культури, а також є необхідною умовою виховання та навчання. І всі психічні процеси у дитини — сприймання, пам'ять, увага, уява, мислення — розвиваються під впливом мови та за прямої її участі. Виникнення (стосовно до дітей — становлення) мови істотно перебудовує всю психічну сферу людини: такі процеси, як сприйняття, пам'ять, мислення, уява, довільна увага, формуються у людини лише за участі мови і опосередковані нею. Мова, виступаючи як найважливіша вища психічна функція, організовує і пов'язує всі інші психічні процеси. Наводячи до перебудови всіх якісних характеристик мислення, пам'яті та інших психічних функцій, мова стає універсальним засобом впливу на світ, «... разом зі словом у свідомість людини вноситься новий modus operandi, новий спосіб дії». У свідомості людини процеси мислення та уяви найтіснішим чином пов'язані з мовною діяльністю, утворюючи специфічно людський вид розумової діяльності — мовне мислення. Розвиток мови тісно пов'язаний і з іншими психічними процесами.

Ще менше ніж 10 років тому поширення і розвиток української мови здавалися чимось нездійсненним. І більше виглядали як мрії у думках української інтелектуальної еліти. Самі ж «русифікатори» (московити) дали поштовх українізації. Копняка, війною. На жаль, більшість народу це бидло, яке треба підштовхнути, аби воно хоч що-небудь зробило, і ця аксіома чинна для будь-якого народу.

Української стає дедалі більше. Проте її вороги не зникли, їхня чисельність лише збільшилася. І найгірше те, що вони, як ті шкідники-паразити, намагаються вживитися у мову. Подекуди успішно.

Наприклад, матюки. Багато років небайдужі українці проводили інформаційні заходи задля боротьби з матюччям і здійснювали розголос задля повернення у вжиток української лайки. «Матюки роблять з тебе москаля», — досить відоме гасло, яке з невідомих причин почали замовчувати. Століття тому українці, крім як матюкати, вміли ще батькувати. Справді, деякі матюки, які настільки популярні на московії, мають руське походження (ті ж поляки також вживають матюки). Але їхнє використання на загал не надає жодних переваг мові, де традиційну українську лайку так і не відродили. За «бл*дь» і «х*й» журналістам платять більше, ніж за «шльондру» і «хвойду». А від широкого медійного розголосу матюків українська молодь не перейшла на вищий рівень ідентичності, чи відокремилася від московського інформаційного простору на більшу відстань, бо москалі від цих слів не відмовились. А якщо врахувати вплив мови на психоемоційний розвиток людини, то впровадження таких слів можуть дійсно «зробити з нас москалів». Тут потрібно добряче побатькувати, порозмірковувати і згадати свою лайку.

Фемінітиви — це зовсім інша історія. Тут проблемою є не самі слова жіночго роду, а їхня подача і спосіб вживання. По-перше, термін «фемінітив» нав’язують як обов’язкову частину мови у медіа. Не може термін іншомовного походження бути частиною мови. Ми ж не називаємо іменники «номенами», дієслова «вербумами», а в особливих «жінкословах» потреби немає. Ще самого зародження мови з’явилася також традиція утворення іменників жіночого роду, природний органічний механізм, перевірений часом. Мова поступово розвивається і ніщо в ній не змінюється різко, разюча зміна здатна понівечити і навіть знищити мову. Котляревський писав «Енеїду» сформованою мовою, а не ліпив нові слова нашвидкуруч з суфіксів і закінчень, аби втулитися у тренди сьогодення. По-друге, послуговування «жінкословами» не є обов’язковим, не існує правила, яке би затвердило їхню необхідність. Так само не витлумачено способи творення цих слів. «Членкиня», «членка», «члениця», «членша», «членеса», «члениня» — хто як хоче, так і пише. Але це не велике лихо, з часом буде цьому знайдено рішення[www.inmo.org.ua]. Найгірше те, що слова і способи їх творення, котрі відомі вже століття, подають як «здобуток прогресивності і гендерної рівності». Ось тут вже прихована справжня небезпека. Різноманітні шахраї намагаються використати слова у власних цілях, бо слово є потужною зброєю. Марксисти активно застосовують цей метод шляхом заборони певних слів, конструкцій чи створення нових слів. Такий шлях прямо веде до людської психіки. І під впливом ідеології («ідеї не живуть окремо від мови» за Марксом) людина може слідувати цілковитому безглуздю, як приречений сектант («сектантка», «сектантиня», «сектантша» тощо). Наприклад, жреці гендерної ідеології, яку тягне за собою фемінізм, вважають фемінітив власною «перемогою», проте насправді кінцева мета гендерного мракобісся це стирання жіночої і чоловічої ідентичностей на користь нежиттєздатних штучних замінників. Тобто вживання окремого новоствореного іменника жіночого роду, що позначає професію, суперечить ідеології, ціллю якої є «урівняння» усього живого. Як тоді бути вигаданим гендерам, коли показово з пафосом акцентують увагу не на значенні слова, а на його роду, вказуючи на певну стать. Хіба що вигадати нові роди, нові морфеми і почати шматувати мову на повну. Засоби масової інформації завжди серед перших, хто бере в цьому участь.

Як це відбувається з англійською, нашим головним «імпортером» нових слів цього тисячоліття. Божевільних з «гендерними займенниками» (gender pronouns) у соцмережах, думаю, багато хто вже зустрічав. Коментувати безглуздя можна лише суцільною критикою, від даремного нагромадження мови до розповсюдження пропаганди. Або можна зустріти «рекомендації» на кшталт заміни слів «дружина, чоловік, наречений, наречений, дівчина, хлопець» на «партнер, важливий другий (?), співмешканець (з подружжя)»; «мама, тато» на «батьки, опікуни, доглядачі»; «пані та панове» на «люди, всі, колеги» та пряме звертання на ім’я; «вона, він» на «вони, їх» тощо. Поки немає жодних затверджених правил, але медіа та соцмережі давно використовують вседозволеність у поширенні хаосу й заробітку легких грошей. Враховуючи величезний вплив англійської на навколишні мови (особливо європейські), очевидно, що загроза проникнення шкідливих елементів разом досить можлива. Той же тренд з «фемінітивами» прийшов звідти.

«Мова — це не тільки простий символ розуміння, бо вона витворюється в певній культурі, в певній традиції. В такому разі мова — це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного я…» — Іван Огієнко наголошує на зв’язок мови і душі. Щоби не занапастити душу, потрібно берегти мову.

Давно не було жодних оголошень, та й активності мало. Не знаю, чи прочитає хтось це оголошення, та поки карантин вирішив почитати Уласа Самчука. Натрапив на його працю "Нарід чи чернь?" 1941 року. І побачив сьогодення. Нічого не змінилося чи Улас передбачив майбутнє? Пропоную вашій увазі уривок з твору для роздумів і також інші твори самого Уласа поки є вільний час.
…При першому погляді на дійсність це питання не дає нам покою. Воно врізається в нашу свідомість, воно переслідує нас вдома, на вулиці, в установі, на базарі, у трамваї... На кожному кроці наших трагічних буднів у першу чергу бачимо чорним по білому писане: Хто ми? Нарід чи чернь? Нація чи маса?... Організована, свідома, вигранена збірна одиниця чи юрба без'язиких і безликих постатей? І дати на це одразу, без вагань, виразну відповідь ми тоді вагаємось.…
…Наслідки з усього цього на сьогодні такі, що величезна частина нашого, особливо міського, населення з національного погляду являє собою не що інше, як юрбу, що не належить ні до якого народу, що не має нічого святого, що не говорить ні одною мовою. Це не є нарід. Це — чернь, це—безлика, без'язика юрба. Особливо це стосується до нашої молоді, яка з національного погляду — саме велике порожнє місце. Соромно, боляче і огидно бачити таке явище на європейському суходолі, на берегах Дніпра, на вулицях Києва 1941 року!

Це — боляче ранить наше людське самолюбство. Це принижує нас в очах свідомих чужинців. Це, нарешті, відбирає у нас безліч творчої активності й енергії. Це явище — перше і основне зло, яке треба вирвати з коренем! Тому — не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст, не все одно, чи домінуючим є для нас Шевченко, чи Пушкін. Не все одно, як це часто доводиться чути, кого ми вчимо у школі, не все одно, яке наше відношення до російської літератури. Ні! Це не все одно... А коли — все одно, то це значить, що все одно для вас, хто є ми самі! Це значить, що ми не нарід, не якась спільна історична збірна сила, а невиразна юрба, сіра маса, вічно принижена без всяких ідеалів чернь.
https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=228

Пропонуйте, розповідайте, про що ви читаєте зараз.

Друзі, розпочав свою роботу ресурс ukr.gg , на якому можна постити свої новини про ігри, які подобаються, й обговорювати їх. Приєднуйтеся та поширюйте, бо проєкт є абсолютно волонтерським задля розвитку української ігрової спільноти.

Створіть новину самі та знайдіть однодумців!


Сайт ще перебуває у процесі розробки, тому залишайте свої відгуки та ідеї.


Слава Україні!