Рідна мова відіграє унікальну роль у становленні особистості людини. Як найважливіший засіб людського спілкування, пізнання дійсності, мова слугує основним каналом прилучення людини до цінностей духовної культури, а також є необхідною умовою виховання та навчання. І всі психічні процеси у дитини — сприймання, пам'ять, увага, уява, мислення — розвиваються під впливом мови та за прямої її участі. Виникнення (стосовно до дітей — становлення) мови істотно перебудовує всю психічну сферу людини: такі процеси, як сприйняття, пам'ять, мислення, уява, довільна увага, формуються у людини лише за участі мови і опосередковані нею. Мова, виступаючи як найважливіша вища психічна функція, організовує і пов'язує всі інші психічні процеси. Наводячи до перебудови всіх якісних характеристик мислення, пам'яті та інших психічних функцій, мова стає універсальним засобом впливу на світ, «... разом зі словом у свідомість людини вноситься новий modus operandi, новий спосіб дії». У свідомості людини процеси мислення та уяви найтіснішим чином пов'язані з мовною діяльністю, утворюючи специфічно людський вид розумової діяльності — мовне мислення. Розвиток мови тісно пов'язаний і з іншими психічними процесами.

Ще менше ніж 10 років тому поширення і розвиток української мови здавалися чимось нездійсненним. І більше виглядали як мрії у думках української інтелектуальної еліти. Самі ж «русифікатори» (московити) дали поштовх українізації. Копняка, війною. На жаль, більшість народу це бидло, яке треба підштовхнути, аби воно хоч що-небудь зробило, і ця аксіома чинна для будь-якого народу.

Української стає дедалі більше. Проте її вороги не зникли, їхня чисельність лише збільшилася. І найгірше те, що вони, як ті шкідники-паразити, намагаються вживитися у мову. Подекуди успішно.

Наприклад, матюки. Багато років небайдужі українці проводили інформаційні заходи задля боротьби з матюччям і здійснювали розголос задля повернення у вжиток української лайки. «Матюки роблять з тебе москаля», — досить відоме гасло, яке з невідомих причин почали замовчувати. Століття тому українці, крім як матюкати, вміли ще батькувати. Справді, деякі матюки, які настільки популярні на московії, мають руське походження (ті ж поляки також вживають матюки). Але їхнє використання на загал не надає жодних переваг мові, де традиційну українську лайку так і не відродили. За «бл*дь» і «х*й» журналістам платять більше, ніж за «шльондру» і «хвойду». А від широкого медійного розголосу матюків українська молодь не перейшла на вищий рівень ідентичності, чи відокремилася від московського інформаційного простору на більшу відстань, бо москалі від цих слів не відмовились. А якщо врахувати вплив мови на психоемоційний розвиток людини, то впровадження таких слів можуть дійсно «зробити з нас москалів». Тут потрібно добряче побатькувати, порозмірковувати і згадати свою лайку.

Фемінітиви — це зовсім інша історія. Тут проблемою є не самі слова жіночго роду, а їхня подача і спосіб вживання. По-перше, термін «фемінітив» нав’язують як обов’язкову частину мови у медіа. Не може термін іншомовного походження бути частиною мови. Ми ж не називаємо іменники «номенами», дієслова «вербумами», а в особливих «жінкословах» потреби немає. Ще самого зародження мови з’явилася також традиція утворення іменників жіночого роду, природний органічний механізм, перевірений часом. Мова поступово розвивається і ніщо в ній не змінюється різко, разюча зміна здатна понівечити і навіть знищити мову. Котляревський писав «Енеїду» сформованою мовою, а не ліпив нові слова нашвидкуруч з суфіксів і закінчень, аби втулитися у тренди сьогодення. По-друге, послуговування «жінкословами» не є обов’язковим, не існує правила, яке би затвердило їхню необхідність. Так само не витлумачено способи творення цих слів. «Членкиня», «членка», «члениця», «членша», «членеса», «члениня» — хто як хоче, так і пише. Але це не велике лихо, з часом буде цьому знайдено рішення[www.inmo.org.ua]. Найгірше те, що слова і способи їх творення, котрі відомі вже століття, подають як «здобуток прогресивності і гендерної рівності». Ось тут вже прихована справжня небезпека. Різноманітні шахраї намагаються використати слова у власних цілях, бо слово є потужною зброєю. Марксисти активно застосовують цей метод шляхом заборони певних слів, конструкцій чи створення нових слів. Такий шлях прямо веде до людської психіки. І під впливом ідеології («ідеї не живуть окремо від мови» за Марксом) людина може слідувати цілковитому безглуздю, як приречений сектант («сектантка», «сектантиня», «сектантша» тощо). Наприклад, жреці гендерної ідеології, яку тягне за собою фемінізм, вважають фемінітив власною «перемогою», проте насправді кінцева мета гендерного мракобісся це стирання жіночої і чоловічої ідентичностей на користь нежиттєздатних штучних замінників. Тобто вживання окремого новоствореного іменника жіночого роду, що позначає професію, суперечить ідеології, ціллю якої є «урівняння» усього живого. Як тоді бути вигаданим гендерам, коли показово з пафосом акцентують увагу не на значенні слова, а на його роду, вказуючи на певну стать. Хіба що вигадати нові роди, нові морфеми і почати шматувати мову на повну. Засоби масової інформації завжди серед перших, хто бере в цьому участь.

Як це відбувається з англійською, нашим головним «імпортером» нових слів цього тисячоліття. Божевільних з «гендерними займенниками» (gender pronouns) у соцмережах, думаю, багато хто вже зустрічав. Коментувати безглуздя можна лише суцільною критикою, від даремного нагромадження мови до розповсюдження пропаганди. Або можна зустріти «рекомендації» на кшталт заміни слів «дружина, чоловік, наречений, наречений, дівчина, хлопець» на «партнер, важливий другий (?), співмешканець (з подружжя)»; «мама, тато» на «батьки, опікуни, доглядачі»; «пані та панове» на «люди, всі, колеги» та пряме звертання на ім’я; «вона, він» на «вони, їх» тощо. Поки немає жодних затверджених правил, але медіа та соцмережі давно використовують вседозволеність у поширенні хаосу й заробітку легких грошей. Враховуючи величезний вплив англійської на навколишні мови (особливо європейські), очевидно, що загроза проникнення шкідливих елементів разом досить можлива. Той же тренд з «фемінітивами» прийшов звідти.

«Мова — це не тільки простий символ розуміння, бо вона витворюється в певній культурі, в певній традиції. В такому разі мова — це найясніший вираз нашої психіки, це найперша сторожа нашого психічного я…» — Іван Огієнко наголошує на зв’язок мови і душі. Щоби не занапастити душу, потрібно берегти мову.