Πρόσφατες κριτικές από τον raven

Сиквел історії про апокаліпсис і братів-вершників доволі жваво розпочався, проте за кілька годин зовсім став одноманітним і недолугим. Він у багатьох аспектах кращий попередника, але, взявши за ціль стати маштабнішим, втратив теж чимало. Спочатку помічаєш хороші речі - бій став динамічнішим, світ великий і красивий (справді вельми чарівні локації і персонажі), загадки теж захооплюючі. Але коли перші враження потрохи втихомирюються, то і бажання запускати гру зникає теж.

Найголовніша претензія - в однотипності ігроладу. Завдання не цікаві, вороги теж повторюються постійно, нічого по суті і не змінюються. Також у гри з'явилося відчуття "ММОшності", в поганому сенсі цього слова. Усілякі гіганти-персонажі посилають Смерть виконувати якісь дурнуваті завдання, а під час гри знаходиш гори луту... якісь нікому не потрібні сіренькі предмети, зелененькі, синенькі... Бр-р-р. А витрачати їх можна на покращення існуючої зброї, зовсім як у азіатських f2p-забавках на мобільних платформах.

В результаті, я отримав купу задоволення у перші 5 годин, у наступні 3 мене почали дряпати сумніви, бо нічого нового так і не побачив, а в останню годину я вже якось зовсім сумував. Наступного дня гру просто-напросто вже не захотілось запускати, а відтоді і пройшло півроку. Зараз я побачив, що Darksiders 2 у мене досі інстальований, але грати у нього я вже, ймовірно, ніколи не буду. Ось так і сформувався остаточний висновок, а на вінчестері звільнилось 7 гігабайт.

Доволі непогана гра, але з купою недоліків. Головний - це каша подій, яку називають сюжетом. Хоч він і подається з трьох різних, так би мовити, ракурсів, але в загальну картину він не дуже складається. Та і без того він страшенно нудний і ще й з купою тупих стереотипів (вояка-латинка, яку кличуть Текіла? Серйозно?).

Зате грати цікаво і, завдяки трьом персонажам, різноманітно. Кампанії доволі короткі і закінчуються тоді, коли починають потрохи набридати. Не знаю, як цей проект у порівнянні з першим чи другим AvP (я їх так і не пройшов - складно було... і страшно трішки, як для дитини :) ), але я отримав задоволення. Проте, рекомендую з обережністю.

P.S. Кампанія за десантника зовсім не страшна і взагалі найменш цікава (і найдовша).

Під час проходження Remember Me дуже часто згадуєш про іншу гру, яку хоч і сварили трішки, та вона залишилась в наших серцях - Enslaved: Odyssey to the West. Вони структурно схожі і обидва розвиваються у такому собі антиутопічному сетінгу.

Тутешня головна героїня, яку звуть Нілін, чудом вміє все - і стрибати, мов найспритніший акробат, і битися крутіше всіх тренованових вояк (і гігантських роботів!) разом взятих, і навіть змінювати пам'ять людям. Останній момент, звісно, і заслуговує особливої уваги. Ці ремікси чужих мізків дуже цікаві і неймовірно круто поставлені, хоча і залишають після себе деякі запитання: наприклад, як Ольга до кінця гри не збагнула, що її чоловік живий?

Зрозуміло, чому гру сварили. Бої хоч і не є поганими, але чим далі граєш, тим нуднішими вони стають. Тут купа дизайнерських рішень, які, мабуть, комусь на папері здавалися неймовірними ідеями, а на практиці просто дратують гравця (передаю привіт воякам у силовій броні і роботам). Епізоди з акробатикою теж аніякої цінності не несуть, окрім естетичної. Впасти кудись тут зазвичай не можна, тому акробатика використовується лише з метою демонстрації різноманітних краєвидів.

Хоча демонструвати є що. Гра дуже гарна і дуже стильна. Світ пророблений з любов'ю і Неопариж справді вражає. Це все нагадує не лише вищезгаданий Enslaved, а також і Bioshock, причому як і перший, так і останній. Дуже гарно. Головна героїня теж цікава, та ось з діалогами і сюжетом могли б попрацювати трішки краще. Розмови між Нілін і її "визволителем" Еджом дуже "плоскі". Декілька поворотів у сюжеті гри є, та вони, зазвичай, передбачувані.

Саме через це, пригоди Нілін програють епічній подорожі Тріп і Мавпи: вони були значно цікавішими персонажами і їх історія змушувала гравця переживати і сподіватись на краще. Та незважаючи на це, Remember Me теж заслуговує уваги. Цю гру недарма сварили - всі ті гріхи тут справді є. Але що з того, якщо грати цікаво?

Сьогодні в програмі "рецензії для слоупоків від слоупока" рекомендація гри трирічної давності, яку вже всі похвалили окрім мене. Я прекрасно знав, що DE:HR чудова гра, а саме тому передзамовив оригінал, потім придбав Missing Link, а пізніше і Director's Cut. І ось нарешті знайшов час та бажання пройти гру.

Ви всі вже знаєте, що вона крута, тому розповідати особливо не буду. Мені сподобалось настільки, що я одразу після титрів почав проходити її вдруге. Це перша гра, у якій я виконав 100% досягнень (не знаю для чого - ачівки сильно псують сприйняття гри). Тут прекрасний стелс (до моменту, поки не прокачаєш невидимість), чимось нагадав "Теорію хаосу", бо можна просуватися крізь ворожі сили навіть нікого не торкнувшись. Щоправда, за це не отримуєш очки досвіду :(

Наскільки я розумію, ось це розширення видання покращило зустрічі з босами, через які так розлючувались гравці у свій час, отже зараз грати варто лише у цю версію. Претензія в мене лише одна - продавати "Розширення видання", коли маєш і оригінал, і длц - це якось тупо. Ось розробники "Відьмака" безкоштовно все роблять. Тому доля анреспекту розробникам/видавцям. Та, незважаючи на це, гру рекомендую.

Проходження першої частини мені зайняло близько трьох років. Починав, забував, губив "збереження", купив дискову колекційку, починав знову - ось так ця епопея і тягнулася. Смішно, проте історія один в один повторилася і з сиквелом. Проте, я без будь-яких сумнівів радитиму цю гру всім поціновувачам RPG.

В мене лише дві претензії до серії - якось дуже багато біганини і трішки бракує екшену. Тут більшість часу доводиться розмовляти, бігати між квестами, та якось на другий план відходить маханина мечем. При неймовірних діалогах, інтригуючій сюжетній лінії, я, час від часу, починав нудьгувати і позіхати.

Друга претензія зовсім особиста: книги пана Сапковського мене не дуже вразили. Ці всі Призначення, Дикі Гони - вони мене дещо втомлюють. Але, як я вже сказав, це питання особистих вподобань і ніякого впливу на оцінку гри не має.

Зате діалоги та рішення, які треба гравцеві приймати, у Відьмаку - чи не найкращі у жанрі. Ох, тут немає блакитної і червоної опції у діалозі, як самі знаєте де. Чи не кожне рішення залишає тебе у стані, мов лайна навернув. А потім цей вибір тебе ще пізніше наздоганяє і не соромиться знову натикати носом у заподіяне лайно. І хоч в результаті може совість гризти, та які ще ігри викликають такі емоції?

Тому хоч гра і з невеликими (і суб'єктивними) недоліками, та я раджу її всім... якщо звісно є ще такі слоупоки як я. А мені, хоч і знадобилася бісова купу часу на проходження, "Відьмак" неймовірно сподобався і я обов'язково гратиму у третю частину. Якщо комп'ютер потяне :)

Простенька, тупенька, але хороша гра. Щоправда, не настільки хороша, як перша і друга частини. Про "Картель", звісно, промовчу.

Що робить її хорошою? Все просто: динамічний геймплей. Стріляти у поганців зручно і, як би це дивно не звучало, приємно. Тобто гра не намагається винайти ще один велосипед і, в результаті, вийшла простою, мов двері. А для додаткового заохочення, розробники прикрутили і систему прокачки героя (вміння, насправді, доволі корисні), і пошук секретів, і навіть придумали (чи запозичили?) фішку з нарацією ігрового процесу.

Так, на хвильку перервусь - треба піти висушити мого одноокого змія...

...Де там я закінчив? А, точно... Так ось, та сама нарація аж ніяк не витягує ну зо-о-овсім не цікавий сюжет. Він настільки простий, що виникає справжнє бажання пропускати всі ролики і просто насолоджуватись веселим і лінійним тиром. Саме тому, ця гра не займе у мене місця серед перших двох частин. Бо ті мені запам'яталися (особливо друга) яскравими персонажами, цікавою історією і ох якими захоплюючими пригодами.

А ось Gunslinger чи то бюджетніший, чи то лінь поляків наздогнала (а може всі основні сили були перекинуті на розробку другого "Мертвого острову"?), але він значно простіший, від попередника (знову ж таки, позорний "Картель" не вважаємо грою серії!). Всі завданні менш захопливі, персонажі теж ніби на колінці написані, а також немає неймовірно чудової системи ховання за перешкодами з Bound in Blood (яка, як на мене, була найкращою з-серед усіх стрілялок від першого лиця).

Так чи інакше, гра хороша. Вона схожа на бойовики 80-90х - тупесеньке, дубоголове, але, чорт забирай, веселе. Трішки шкода, що серія втратила бувалу якість, але що ж поробиш. Добре, що хоч якось змогла оговтатись від минулого провалу... А це втілює певні надії щодо майбутніх "Покликів Хуарезу", якщо такі будуть.

Наскільки все ж приємно пограти у справжню гру. Не подивитись ще один ігровий фільм, а справді зануритись з головою у забавку, де перше місце займає геймплей, а не якість відеороликів. І щоразу переконуюсь, що ці всі трішки призабуті емоції можна віднайти у старих іграх, або їх правильних римейках. І не називайте мене хіпстером чи кимось там ще.

Таке, відносно нещодавно, сталося з Black Mesa. Тоді я збагнув, наскільки я все ж люблю першу серію самі-знаєте-чого і наскільки вона цікавіше і якісніше зроблена, ніж її сиквел. Не зрозумійте мене неправильно, я не одноразово проходив і другу частину і саме вона, на мою думку, надихнула купу розробників створювати надалі кінематографічні стрілялки, проте, емоції вона викликає зовсім не ті. Хороші, але не ті.

Що саме мені подобалось у цих класичних забавках? Ставка на ігровий процес. Ці ігри не мали можливості робити неймовірні заскриптовані сцени, кінематографічні підходи. Майже усі вау-емоції формувались не красивим роликом чи майстерно продуманим скриптом, а саме насолодою від гри. Як ти гарно виплутався із важкої ситуації, як ти прибив купу ворогів, використавши якомога менше патронів, як ти, врешті-решт, пройшов рівень. Ось такі емоції і є найбільш пам'ятними, приємними і правильними.

Особисто я не пам'ятаю, що відбувалося у Modern Warfare, хоч гра мені до біса сподобалась. Зате я пам'ятаю історії, як після невдало збереженої гри, а саме з декількома відсотками здоров'я посеред юрби лиходіїв, намагався знайти вихід із ситуації в Half-Life. Пам'ятаю, як важко було пройти сьомий рівень в DooM II, бо ці кляті робо-павуки були неймовірно сильними гадюками. Ну, ви зрозуміли.

То чому я говорю про інші ігри, а не Shadow Warrior? Та саме тому, що він ідейно залишився у 97 році і саме є втіленням того, про що я щойно написав купу плаксивого тексту про "зеленішу траву". Тож серед багатьох шедеврів, які у мене зараз куплені і непройдені, останні три дні я бавився у цей проект, ду-у-уже багато годин поспіль. Гадаю, що цього достатньо аби ви зрозуміли чи сподобалась мені гра.

Я не мав нагоди зіграти в оригінальний Shadow Warrior 1997 року, тому у мене немає почуття ностальгії (хоча б до цієї гри). Але ось цей римейк - саме те, чого давненько мені бракувало. Тут усі цікаві моменти генеруються якраз місками гравця: як ж приємно невтомно рубати цих демонів, знаходити для цього різні підходи і не дивитися відеоролики (хоч і гарні) щоп'ять хвилин. Цікавий дизайн рівнів, прості головоломки у стилі "знайди синій ключ від зелених дверей"... ну тобто ця гра аж до кісток пронизана класикою.

Тут є де розправити крила: прекрасний арсенал різноманітної зброї (і хоч є улюблені, використовувати час від часу доводилось усі), купа вмінь, класні комбо-удари. І все це у поєднанні з неймовірною динамікою і хорошим геймдизайном. Гравця ставлять у якісь умовні сценарії, використовуючи всього лиш навсього ворогів. Як знайти хороше рішення цій "задачі" - це вже від вас залежить. Чи піти напролом, рубаючи всіх мечем, чи спробувати спочатку дійти до "лучників", прикриваючись магічним щитом. Може спробувати всіх розстріляти арбалетом з відстані? Так ось, вирішувати вам. Це маленькі речі, які формують чудову гру.

Я страшенно задоволений цією забавкою і з легкістю раджу її всім, хто любить класичні "Думи", "Дюк Нюкеми", а може "Пейнкіллери" чи "Серйозні Семи". Та врешті-решт всім, хто хоче смачно нашинкувати демонів (і трішки Якудзи на решту) і назбирати якомога більший рахунок наприкінці рівня.

Update: well, it looks like they rolled out their first update few month after the release, but nothing really changed. They renamed the game and that's basically all we got. Oh, and some camera update. You may downvote me, but the truth remains and it stinks - this Early Access sucks and may never be finished.

Original: Unfortunately, I was really hyped for this game and swallowed the Early Access hook easily. Well, I shouldn't have. It was fun at first, despite some bugs, poor optimization and strange predictions. But since the launch of Frozen Endzone in Early Access program, the game did not receive ANY updates.

It feels like the beta is dead and developers bailed on it. Maybe I am wrong, who knows, but the community does proof this point: player activity of Frozen Endzone dropped dramatically and there are no more than 2-3 players online now.

And that's my point. Even though the game has some potential and can deliver fun, alas, it is dead at the moment. If it does resurrect and the developer will continue to work on it, we might receive a good game. Not great though, because few mechanics here are broken, but that's a whole different topic.

Хорошая, но несколько однообразная игра. По рассказам ее можно очень легко сопоставить с DayZ, только менее хардкорную (без поломанных ног в дверных проемах) и оффлайновую. А значит, что здесь тебя не убьют свои же за консервированую фасоль.

Круто, что State of Decay генерирует кучу вау-моментов. Поездка за припасами может обернуться настоящим приключением. Втихаря зачистить супермаркет от зомбей, но потом нечаянно привлечь внимание целой толпы мертвецов - это святое дело. А спастить от такого непросто! Лично я залезал на крышу супермаркета, откуда спрыгивал в ближайший переулок (изрядно покоцался при этом), там с трудом полз в сторону машины, попутно отмахиваясь от некоторых зомби. Добрался, с трудом, но в этой всей панике умудрился перевернуть авто и пешком доползти до базы.

И это все очень круто первый десяток-второй часов. А потом куча персонажей становятся прокачанными, припасов очень много, а интерес понемногу угасает. Начинается не приключения, а рутина. Остается только двигаться по сюжету, но он убог и не интересовал с самого начала. Вот на этом все удовольствие от игры заканчивается и желание вернуться в мир мертвецов окончательно пропадает. Романтика выживания ушла, а ее место заняла стабильность и безопасность. Meh.

Тем не менее, игра дарит кучу позитивных эмоций, воспоминаний и вообще она достаточно необычная. Ведь здесь даже смерть персонажей перманентна! Так что если вас еще не тошнит от зомби, то почему бы и нет. Тем более, что по скидке оно стоит какие-то копейки.

Играл сразу в Enemy Within (не знаю, зачем мне советовали начинать с EU). Очень понравилось. Я никогда не играл в старые XCOM, поэтому сравнивать не с чем, но пошаговых стратегий нынче совсем немного, тем более настолько крутых. Играл взахлеб, прокачался невероятно, сложность Classic прошел без проблем, но, естественно, по сэйв-лоад системе.

Писать особо нечего, думаю большинство уже играло. А неигравшим сразу посоветую начинать с Enemy Within, ведь смысла играть в "первую версию" нет вообще. Сюжет ведь тот же, переигрывать 40-часовой опыт не сильно тянет, а фич и разнообразия в аддоне больше. Поэтому зачем искусственно не играть в лучше версию? И не верьте тем, кто говорит, что в аддоне сложно разобраться. Ничего подобного.