В цю частину грати набагато цікавіше ніж в Origins. Так, задовбує кількістю непотрібної активності, але якщо приходити ввечері з роботи і просто бігати на розслабончику насолоджуючись мальовничими краєвидами та нікуди не поспішати, то хай буде, піде.

Я забив болта на сюжет і вдаю із себе найманця, який в перший квест вирізає всіх спартанців, в другий всіх афінців, а в третьому приносить листа воєводі, а в четвертому того воєводу цокає, бо гроші то є гроші, а завдання самі себе не пороблять.

Тобто для мене гра стала симулятором безпринципного найманця і такий погляд на гру мене влаштовує. А історія... ну, вона явно краща за попередника, як і діалоги, і кат сцени, і характер та вигляд головної героїні )

"Я не просто гравець. Я — одіссея."

Тут немає доріг, що ведуть лише вперед. Тут лише безкрайні обрії, куди манить вітер змін. Греція, розділена війною та міфами, стала для мене не просто полем бою, а цілим світом, де кожен крок — вибір, кожна битва — випробування.

Коли я стою на вершині скелі й дивлюсь на морський обрій, коли спускаюсь у бій із легендарними спартанцями або прокладаю шлях крізь ліси Аттики — відчуваю себе частиною цієї давньої легенди. Це не просто гра, де герой бореться за славу. Це одіссея, де я сам обираю, ким бути.

Кассандра чи Алексіос, чиє життя переплітаються з богами, що часом безжально стежать за нашими виборами, — це більше, ніж аватари. Це мандрівники, яким вдається знайти своє місце у світі, що давно перестав бути простим.

І коли вітрила здіймаються, і море кличе, я знаю: щоразу, коли повернувся сюди, я не буду просто гравцем. Я буду тим, хто наважився подолати хвилі й шукати відповіді. Тут — не тільки історія, а й тиша, де можна залишитися наодинці з собою, звернути свою битву, шлях, свій одвічний бій.

Assassin's Creed® Odyssey — це більше, ніж гра. Це міф.

Перше, що необхідно зрозуміти – те, що Одісея не належить серії Assassin’s Creed. Формально, звісно, це частина серії, але насправді це окрема гра з певними спільними елментами сюжету. І на мою думку – це чудово.
Assassin’s Creed: Odyssey не намагається натягувати сову на глобус вигадуючи якісь нісенітниці про древні ордени, що існували за царя Гороха. Вона просто пропонує нам нову цікаву історію, яка доповнена певними сюжетними елементами, що характерні серії.
Отож, це друга «відьмакоподібна» гра з цієї серії після «Витоків», тому я буду порівнювати одне з іншим постійно, а на основі цього порівняння розповім чому мені сподобалась ця гра.

У єгипетському розділі гри найгірше, що було – це сюжет і персонажі. Тут з цим стало куди краще і ось чому. Відтепер ми граємо за найманця, що керується винятково жагою наживи, пригод і, трішки, воз’єднання зі своєю родиною. Більше наратив не сковує всі наші дії і помисли нечіткими поняттями про мораль, добро, зло і вищу мету. Більшу частину гри вас ніхто не змушує бути фанерним святошою і можна навіть вчиняти «погані» вчинки, хоча і повним маргіналом стати не вдасться. Головним рушієм сюжету є мета відновити свою родину, що хоча б не помста, в той же час, гра зловживає «родинною» темою і пхає її скрізь (додаткові квести). Сама сюжетна кампанія вибудувана добре. У грі кілька разів можна зловити «вуа-ефект» від несподіваного повороту сюжету. Загалом головна сюжетна лінія цікава, але головним її мінус є кінець. Тут вийшов такий моментик, що гра як ніби не закінчена і має кілька різних кінцівок. При тому не альтернативних, а почергових. От ти пройшов головний сюжет – кінцівка «лайт», вирізав весь список поганців – кінцівка «нормал», йдеш по ДЛС – кінцівка «адвансд». Справа в тому, що в погоні за кількістю контенту ці кінцівки часто забувають про існування своєї попередниці і виходить якась тотальна каша.
Персонажі теж видалися куди кращими ніж раніше. Тут куди більше історичних постатей, які значно краще розкриті. Характери різних персонажів куди різноманітніші і живіші, ніж раніше. Стало куди більше комічних чи іронічних діалогів, що пішло тільки на користь, оскільки сприймати на «серйозному їбaлi» весь той потік фантазії, що ллється на нас в 12-ий чи 13-ий раз в серії можуть тільки людиська, яким пуповиною передавило судини, що несли кисень до мозку.
Окрім того, у грі навіть відродилися сюжетні кат-сцени, які дозволяють відчути, що ти граєш у велику ААА гру з дебелими бюджетами.
Діалоги більше не нагадують брифінги із двох або більше дефектних індивідуумів, які перекидуються фразами як шпана з нетрів.

Що ж робити у грі? Гра відповідає своєму підзоголовку і відчувається дійсно як Одісея. Як довжелезна подорож, тривалістю в роки, сповнена пригод. Становленню такого відчуття сприяє величезна мапа, доступна для дослідження та величезна кількість квестів, персонажів, ДЛС і різних активностей. Тут дійсно ПОВНО контенту. Інша справа – якої якості цей контент.
Відкритий світ все ще наповнений сотнями «знаків запитання» на мапі, які як правило є аванпостами різних ступенів заповненості. Що дійсно рятує, на відміну від попередниці, це більш осмислене балансування між додатковими квестами в околицях і тупою зачисткою. Окрім того, умови зачистки цих аванпостів були дещо урізноманітнені, що відчувалось куди менш душно ніж в Оріджинс.
Додаткових завдань стало куди більше, але що важливіше, вони стали групуватися в повноцінні побічні сюжетні лінії. Гра місцями пропонує нам проходити більше десятка квестів, що пов’язані між собою і взагалі не стосуються сюжету. Окрім того, розробники намагалися зробити так, щоб в кожному регіоні, що не зачепила сюжетка, була якась своя фішка, своя особлива сюжетна лінія, фракція, таємниця чи особливість. Таким чином, тут відсутні порожні ділянки карти в яких нічого не відбувається.
Для ентузіастів тут доступні нескінченні квести, що можна брати з дошок оголошень.

Геймплейно гра представляє собою базу Оріджинс, в якій більше пішли шляхом РПГзації процесу. По-перше, кількість барахла, що вам випадає просто космічна. Інвентар переповнений шмотками сумнівної корисності і першу половину гри ви будете переодягатися постійно. По-друге, гра спонукає вибрати свіій основний стиль гри або «клас» (стелс, лук чи бій). Насправді чітко обирати ніхто не вимагає, але щоб біти ефективним треба обрати одне і пожертвувати іншими. Мені сподобався цей підхід, оскільки більше нема перекосу в бік луків як це було в попередній частині. Все залежить від білда. Білди до речі в цій грі можна повноцінно створювати, нюанс лише в тому, що через паршивий баланс ви зможете хіба підтримувати боєздатність свого героя, але відчути те наскільки він став сильнішим після прокачки навряд вийде. Це зумовлюється тим, що вороги постійно будуть того ж рівня що і ви або на 1-2 рівня нижче. Тобто тут відсутня функція піти в ранню локацію і відігратися «на лоxаx». Окрім того, ви все ще гинете від 3-4 сильних атак, а ворогів іноді треба колупати по 2 хвилини безперервного заклікування. Найбільшою проблемою цієї боївки є Супер Товсті Вороги. Іноді це переходить всі розумні межі і якби не активні скіли, то бої з одним сильним ворогом (не босом) могли б тривати по 5-6 хвилин. До речі активні скіли. Це нововведення цієї частини. Тут є більше двох десятків активних навичок (одночасно не більше 12-ти), які й наносять основну шкоду по ворогах. Таким чином, звичайна битва виглядає так: ви протискаєте свої головні скіли і вичерпуєте шкалу «адреналіну», поки в скілів к\д ви накопичуєте адреналін, після чого знов їх протискаєте. Повторювати до перемоги. Ця концепція руйнує звичайний бій з ударом\парируванням\перекатом, хоча я не можу сказати що вона погана. Що я точно можу сказати -це те, що геймплею не вистачає глибини для такої супер тривалої гри. Якби гра була годин на 50 коротшою, то цього було б достатньо, але під кінець, проходячи ДЛС ця бойова система вже остаточно мені надокучила.

Зібравши все докупи, можу заявити, що гра мені принесла куди більше задоволення ніж Origins. Вона буквально на голову вище по всіх параметрах, окрім хіба гробниць і локацій з секретом. Це досить хороша екшн-рпг у відкритому світі, яка місцями дотягує навіть до Відьмака 3. При тому – це досить паршивий Асасин (і слава Богу). В той же час це класна пригодницька історія просякнута морською сіллю і вином.